Микола Зубков – заслужений працівник освіти України, знаний мовознавець Харківської лінгвістичної школи, який мешкає зараз у Львові, працює в єдиному в Україні Технічному комітеті стандартування науково-технічної термінології при НУ «Львівська політехніка». Автор близько 70-ти праць, серед яких понад 20 підручників, посібників і довідників з української мови, понад 30 словників, що мали вже понад 10 перевидань. Упродовж року у нього особлива місія – він презентує Україні, а через неї – світові «Первозданне Кобзареве слово», яке й сам упорядкував. Цікава, змістовна та велелюдна зустріч із п. Миколою відбулась у Тернопільській бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля».

На зустрічі на запрошення працівника бібліотеки Оксани Лехіцької побували студенти 2 і 3 курсів спеціальності «Документознаство та інформаційна діяльність». Презентація унікального і найповнішого видання «Кобзаря» нікого не залишила байдужим. Присутні познайомились із словом Шевченка без будь-яких цензурних купюр і перекручень, та ще й виданим зрепресованим Харківським правописом (скрипниківка). Микола Зубков Шевченкознавцем себе не вважає, каже, що він Шевченколюб.

Щоб зібрати докупи і видати найповніше зібрання поетичних творів Шевченка, пан Микола затратив десять років копіткої і ретельної праці. Це був повсякчасний пошук матеріалів у діаспорних часописах, які йому передавали, в архівах. Ще раніше зумів здійснити п’ять  видань невеличкого за об’ємом «Забороненого Кобзаря». До нового презентованого видання (маляр-дизайнер Олег Панченко, ВД «Школа») окрім поетичних творів увійшли фотокопії ориґінальних документів поетової доби – автографи, вибране з його листування, світлини, малярський доробок, життєпис та власна передмова. Перед нами постає досі незнаний Шевченко! Модерний, із  неповторним віршуванням. Сторінки рясніють  авторськими примітками, тлумаченнями, додатковою інформацією.

— Можливо ми Шевченка до кінця не знаємо, я його не ідеалізую, – каже п. Микола, – але він виразник народного болю тогочасних подій. До слова. Він ніколи не писав «Заповіт», це була думка без назви. Це був тільки 1845 рік. Він ще був занадто молодим, щоб збиратись помирати. Заповіти пишуть на порозі смерті. У цьому вірші нам подали перекручені рядки. Поет ніколи не писав «… а до того, я не знаю Бога». Це штучно приписаний за вказівкою рядок. Замість цього рядка був «… повставайте, кайдани порвіте».