Напередодні Міжнародного дня рідної мови, 18 лютого 2026, відбувся 19-ий Лекторій робітня імени Володимира Перетца, організований Українським Товариством Взаємодопомоги у Стамбулі.

Темою цієї зустрічі був мовознавець Іван Завадовський між імперіями.

Доповідь про вченого представили д-р Олександр Охріменко (Бірмінгемський університет, Сполучене Королівство) і д-р Методій (Станіслав) Волощенко (Архимандрит Вселенського Престолу, Вселенський Патріярхат).

Впровадження до теми зробили пані Левіза Джелал, дружина Надзвичайного і Повноважного Посла України в Турецькій Республіці та професор, доктор іст. наук ЗУНУ — Оксана Євгенівна Гомотюк.

За професійним модераторством дипломата д-р Людмили Недільської, доцента соціально-гуманітарного факультету Західноукраїнського національного університету, лектори представили життєвий і творчий шлях (не)відомого українського мовознавця.

Олександр Охріменко наголосив, що Іван Завадовський прожив насичене й драматичне життя на перетині кількох імперій та епох (Австрійської монархії, Російської імперії та Совітського Союзу). Народжений 1887 року в підавстрійській Галичині (с. Увин), він здобув докторат філософії у Віденському університеті 1910 року, навчаючись у видатного славіста Ватрослава Ягича. Викладав українську та класичні мови в гімназіях Яворова, Львова, Білої Підляської (Польща) та Таращі. Під час російської окупації Львова у Першій світовій війні майбутній вчений вимушений був співпрацювати з тимчасовими господарями міста. З відходом російських військ переїхав до Російської імперії, а згодом — до совітського, на той час, Дніпропетровська, де з 1923 року до кінця життя викладав в Інституті народної освіти. Професор Завадовський був не лише педагогом, а й серйозним дослідником давніх рукописів. Олександр Охріменко представив віднайдений ним рукопис ученого з невиданими уривками Христинопільського Апостола ХІІ ст. — одного з найдавніших кириличних манускриптів України. Цей документ, який чудом зберігся завдяки учневі Завадовського Артему Москаленку, свідчив, за словами о. Методія, про високий рівень палеографічної та текстологічної підготовки вченого у Відні.

У часі лекції було порушено проблематику та актуалізацію дослідження Христинопільського Апостола, який вчені досліджували.

Отець Методій представив творчий доробок професора Завадовського: україномовні навчальні програми та підручники з мовознавства, зокрема «Основи мовознавства» (1928–1930), написані автентичним українським правописом — ще до його зросійщення 1933 року. Лектор акцентував, що Іван Завадовський підготував плеяду відомих учених: Олексія Безпалька, Артема Москаленка, Павла Плюща, Василя Ващенка, Миколу Жовтобрюха і Кирила Цілуйка. Трагедія мовознавця Івана Завадовського полягала в тому, що його наукові праці опинилися під прицілом совітської ідеологічної машини. Його звинувачували в «буржуазному мовознавстві», індоєвропеїзмі, формалізмі та націоналізмі. Критики на чолі з Наумом Кагановичем і Борисом Яцимірським вимагали, щоб він покликався не на європейських лінгвістів (Соссюра, Мейє, Потебню ін.), а на Маркса, Енгельса, Леніна та Сталіна. У 1929 та 1932 роках професора змушували до публічного каяття. Його підручник «Основи мовознавства» був засуджений як «ворожий марксо-ленінській теорії». До каяття змусили навіть його учня Москаленка, який спочатку позитивно відрецензував працю вчителя. Цькування, таврування та переслідування підірвали здоров’я 45-річного вченого. 21 квітня 1932 року Іван Завадовський помер від серцевого нападу. Лише смерть «реабілітувала» його і, можливо, врятувала від совітських катівень, заслання чи розстрілу.

Совітська система знищила пам’ять про вченого, а його творчий доробок було втрачено. Ім’я професора Завадовського замовчувалося тридцять років, аж до 1961 року. Доповідачі вперше докладно проаналізували особовий архівний фонд вченого, що дало змогу скорегувати численні неточности у його біографії та відкрити нові сторінки його наукової діяльности. Віднайдення рукопису присвяченого Христинопільському Апостолу поверуло ім’я Івана Завадовського до історії українського мовознавства та дослідження середньовічних кириличних пам’яток.

Цікава доповідь вилилась у продуктивне обговорення та дискусію.