Інтерв’ю професора кафедри інформаційної та соціокультурної діяльності соціально-гуманітарного факультету класичного університету Тернополя Миколи Лазаровича власному кореспондентові австралійської державної радіокомпанії SBS-Radio Василеві Томину про підсумки, висновки та уроки 2020 р.

«Слово 2020 року – боротьба»!
Для професора Західноукраїнського національного університету – класичного університету Тернополя, доктора політичних наук Миколи Лазаровича 2020 рік завершується приємною звісткою. 44-ій окремій артилерійській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України, що дислокується в Тернополі, присвоєно почесне найменування «імені гетьмана Данила Апостола». При чому тут Лазарович? – запитаєте ви. Бо це саме його, як історика, добровольця російсько-української війни з позивним «Професор» командування бригади попросило допомогти з вибором імені для військового підрозділу. І ось пропозиція стала реальністю. Чим не приємне завершення року, про який ведемо мову з Миколою Лазаровичем.
— Пане Миколо, як би ви підсумували цей рік? Що було найважливішого в Україні і для України?
— Про що б ми не говорили, найбільша наша проблема – російсько-українська війна. І вона триває. Тепер ми ніби то ведемо мову про перемир’я, і навіть всеосяжне, але за рік на Донбасі внаслідок бойових дій загинуло майже 50 військових. І це не рахуючи небойових втрат.
Без сумніву, проблемою 2020 року є і пандемія коронавірусу.
Серед важливих подій року мушу згадати і місцеві вибори, які стали позитивним фактом, бо йде війна і могло виникнути бажання ці вибори перенести. Натомість вони відбулися у зазначені терміни і це вже плюс. Мінус у побоюванні, аби сильна місцева влада не почала тиснути на слабку центральну і щоб це не призвело до сепаратизму.
— Але якими Ви бачите найбільші позитив 2020 року і негатив?
— Найбільший позитив року, як і кількох попередніх, у тому, що Україна бореться, залишається незалежною державою, громадянське суспільство потужне і не дає владі, скажемо так, мімікрувати. Бо видається, що вона цього хоче. Найбільший негатив, повторюся, війна, яка, на жаль, триває і коли завершиться, ми не знаємо. Хотів би лише наголосити: вона — не прикрий випадок, а закономірність. Це одне з багатьох протистоянь загальної великої війни між Україною та Росією, яка триває вже понад 360 років. З тих пір, коли гетьман Іван Виговський опинився перед собою дилемою – або змиритися з московським натиском, або боротися. Він вирішив боротися!..
— На Вашу думку, Україна вже пройшла точку неповернення, чи все-таки щось завадить зійти з європейського шляху?
— Мені видається, що точка неповернення поки що не пройдена. Бачите, Бог дав нам три основних спроби за останніх 30 років, аби ми стали нормальними громадянами власної держави. Це – проголошення незалежності, і ми цей шанс не використали сповна. Це – Помаранчева революція, яку змарнували значною мірою через нерішучість Віктора Ющенка. І третя спроба – революція Гідності та, як це не парадоксально, теперішня російсько-українська війна. Бо вона так само дає можливість раз і назавжди відірватися від російського вектора. Чи зможемо втриматися? Сьогодні в Україні є чимало людей, які знають, що таке війна, що таке смерть і котрі вміють боротися та воювати. Будь-яка влада мусить з цим рахуватися і розуміє, що ця когорта, головним чином ветеранів, не дасть розвернути країну.
— Після ваших невтішних висновків виникає одвічне запитання: що робити?
— Боротися, бути пильними, бо Росія діє багатьма шляхами і впливає на різні категорії населення. Скажімо, ми маємо розуміти, що в 2019 році (маю на увазі президентські вибори) відбулася антиукраїнська спецоперація, яку, без сумніву, організувала була Росія. Але факт залишається фактом. Наша теперішня влада нічим не краща за попередню в плані моральності, але значно гірша в плані державного управління та національної стійкості.
— Чи були в історії України подібні випадки?
— За останні 670 років наша державність тривала менше 40 років. То, відповідно, у нас такі ситуації постійні і ми самі в них потрапляємо. Зокрема, нинішня проблема – у стані суспільства, яке є постгеноцидним. Візьміть хоча б ХХ століття, характерне боротьбою проти всього українського. Більшість тих, що намагалися виявити себе в цій боротьбі на боці України, так чи інакше були або фізично знищені, або зломлені морально. Можемо порівняти той період із цвітінням соняшників: коли сонце з’являється на небі, вони піднімають свої голівки і повертають їх за світилом. Таким самим чином виявили тих, хто любить Україну, приміром у період українізації. Усі, хто себе проявив, були знищені. Залишилися ті, чиї предки мімікрували, тобто пристосувалися, заховалися, мовчали, не були активними… І, відповідно, маємо такі наслідки.
— Або предки тих, кого присилали в Україну замість знищених патріотів…
-Так, без сумніву. Коли значна частина українців померла від Голодомору 1932–33 років, на їх місце завезли росіян, у тому числі й на теперішній Донбас. Тому що по Донбасу Голодомор пройшовся дуже потужно. І я досі не можу дати відповідь на своє ж запитання, чому я не зміг прочитати жодної лекції місцевим, коли пішов добровольцем на війну і був на Донбасі. Ми стояли в різних населених пунктах і я всюди просив місцеву владу організувати людей, аби прочитати лекцію про Голодомор. Тим більше, якраз восени були дні пам’яті. У відповідь чув лише «ні, ні і ще раз ні». У них то люди не мають часу, то клуб потрібно ремонтувати… Я вже погоджувався зустрітися з людьми під відкритим небом і моє командування теж намагалося допомогти – ніяк!
— Пане Миколо, тепер модно обирати найпопулярніше слово року. З огляду на 2020-й, одні називають коронавірус, інші – карантин… Що скажете Ви?
— Боротьба! Ми боремося. Можливо, цієї боротьби не видно, але Україна, кожен патріот бореться на своєму фронті. Не лише зі зброєю в руках проти російської навали, не лише на тих посадах, які спонукають до цього. А й вступаючи у полеміку з тими, хто підтримує російську мову, протидіючи на полях фейсбуку, твіттеру чи інших соціальних мереж тим, хто просуває ідеї Кремля… Це все – поле боротьби. Поля різні, але мета одна – Україна має стати справді незалежною цивілізованою державою.

https://www.sbs.com.au/language/ukrainian/audio/ukraine-2020-prof-mykola-lazarovych-what-is-significant-about-the-year-2020?fbclid=IwAR2nfOFZZeRasuf6Gl1diRsBuI3utnSKxqiIsrZIaURxlPwhFBOtqG6F0Ls